Яглиця відома кожному дачникові як злісний бур’ян, з яким дуже важко боротися. Але про методи боротьби з цим ви дізнаєтеся трохи пізніше. А для початку поговоримо про його корисні властивості. Наприклад, під час Великої Вітчизняної війни це рослина врятувало дуже багато життя – його застосовували в їжу. І навіть у великих містах були спеціальні служби – відряджали людей навесні і на початку літа за місто для збору цієї рослини. Яглиця використовували в їжу в свіжому вигляді, в салатах, супах і навіть заготовлювали на зиму – квасили як капусту. Преподобний Серафим Саровський під час свого трирічного поста харчувався в основному тільки пагонами цієї рослини і пив джерельну воду. А це говорить про те, що в яглиці міститься дуже багато поживних речовин і різних необхідних для здоров’я вітамінів. Серафим Саровський називав це рослина “їжею” або харчі-травою. “Харчі” в російській мові означає “смачна їжа”, “їжа”.
Яглиця – рід багаторічних трав’янистих рослин родини Зонтичні. Яглиця добре росте тільки на родючих грунтах, багатих гумусом або елементами мінерального живлення. Яглиця здавна застосовувалася на Русі як харчова рослина. Вона має загальнозміцнюючі, противогипоксическими, протизапальними і знеболюючими властивостями. На Русі яглиця називали харчі-травою, сниткой і дедильницей. Латинське ж родову назву має походження від двох грецьких слів, що в перекладі означає “козяча ніжка”. Можливо, це пов’язано з тим, що за формою листя трішечки нагадують слід роздвоєного козячого копитця. Видовий же епітет рослини Яглиця звичайна – “podagraria”. А це вже говорить про те, що рослина це застосовували для лікування таких захворювань як подагра і ревматизм. Яглиця – рослина, що відноситься до сімейства Зонтичні. Треба сказати, що до цього ж сімейства відноситься і безліч інших небезпечних рослин. Наприклад, цикута, або віх отруйний, – одне з найбільш отруйних рослин середньої смуги Росії. До цього ж сімейства відноситься і така небезпечна рослина, як борщівник. Це рослина може викликати серйозні хімічні опіки у людей, які доторкнулися до його листя. Яглиця широко поширена практично по всій європейській території Росії, крім Крайньої Півночі. Зустрічається вона і на Північному Кавказі і в Західній та Східній Сибіру. Рослина це можна зустріти практично на будь-узлісся, вирубки, уздовж доріг, на території садів і городів. Росте воно і під пологом лісу, причому, як в листяних лісах, так і в ялинових. Особливістю цієї рослини є те, що ранньою весною до розпускання листя молоді листочки яглиці дуже світлолюбні, а в більш пізній час, коли лист на деревах вже розпускається і тінь на поверхні землі стає більш густа, рослина це стає тіньовитривалим. Яглиця – це трав’яниста рослина заввишки до одного метра. Стебло яглиці зазвичай одиночний, що виходить з прикореневої розетки листків. Стебло злегка борозенчасте, розгалужене. Зазвичай він голе або трохи опушене. Всередині стебло порожнисте. Прикореневі листя яглиці довгочерешкові, підняті над землею до 20 см і навіть більше. Самі листя сильно розчленовані, вони двічі і тричі перисто-розсічені. На нижній частині листя злегка опушені. Стеблові листки розташовані на коротких черешках і як би стеблообгортні, тобто стебло вкладений в основу листа. Ці листки більш дрібні і розчленовані дещо менше, ніж листя, які розташовані біля землі. Кожен листочок має довгасто-яйцевидну форму з пильчатим краєм. Ширина листа досягає 5 см, а довжина його може досягати 10 – 12 див Це дуже важливий відмітний ознака цієї рослини від багатьох інших рослин родини Зонтичні. Квітки у яглиці дуже дрібні, білі, зібрані в суцвіття складний зонтик. Кожен такий парасольку складається з 20 – 30 променів, а на кожному промені знаходиться до 20 квіток. Всього ж у цьому суцвітті може знаходитися до 500 квіток, а на всьому рослині, враховуючи те, що суцвіть цих кілька – до декількох тисяч квіток. Квітки ці зацвітають одночасно, тому, коли яглиця цвіте, виникає таке відчуття, що над зеленою галявиною парить біла хмара. Квітки яглиці дуже багаті нектаром і залучають різних запилювачів. Запилюються вони в основному бджолами, мухами і жуками. Взагалі, можна сказати, що ця рослина – мрія ентомолога, тому що на ньому можна знайти дуже цікаві екземпляри. Цвіте яглиця в червні – липні, а в липні – серпні на місці квіток утворюються насіння. Насіння кілька довгасті розміром до 3 мм, трохи сплюснуте з боків. Враховуючи те, що на одній рослині може перебувати до 3000 квіток, а, відповідно, і насіння, а термін життя одного рослини яглиці становить до 50 років, то нескладно підрахувати, яка кількість насіння може дати лише одну рослину за все своє життя. Але і це ще не всі способи розмноження. Справа в тому, що яглиця – рослина кореневищна. Потужне кореневище, яке розташоване горизонтально під землею несе на собі кілька тисяч нирок, кожна з яких може дати новий пагін. І в затінених місцях, де квіти не формуються, яглиця поширюється саме таким способом – вегетативно. Саме тому з нею дуже важко боротися.
Лікарські властивості яглиці
Яглиця на Русі здавна використовувалась як рослина харчове. Але, як говорив Гіппократ, “будь-яка ваша їжа повинна бути ліками”. І, звичайно ж, лікарські властивості цієї рослини обумовлюються речовинами, які входять до його складу. Наприклад, рослина містить велику кількість вітаміну C і, відповідно, застосовується при різних простудних захворюваннях. Крім того, тут міститься величезна кількість різних мікроелементів – це калій, кальцій, магній, залізо, що дуже важливо для нормального кровотворення, бор, титан, цинк, селен і багато інші мікроелементи, так необхідні нашому організму. Яглиця містить ще й сапоніни, ферменти, що сприяють нормальному травленню, амінокислоти, а поживна цінність цієї рослини забезпечується за рахунок білків і вуглеводів, які містяться в основному в кореневище і в стеблах яглиці. Пагони яглиці містять велику кількість фітонцидів, деяка кількість ефірних олій, флавоноїдів. Саме ці речовини забезпечують характерний запах рослини. Якщо розтерти листя в пальцях, то його можна відчути. Рослина це на Русі традиційно застосовувався в дуже різних сферах. Найчастіше його використовували як кровоспинну і ранозагоювальний. Крім того, вміст заліза і деяких інших елементів в рослині сприяло поліпшенню кровотворної функції організму. Яглиця також застосовувалася як імуностимулюючу, загальнозміцнюючий засіб, як засіб, що нормалізує обмінні процеси. Рослина володіє сечогінною властивістю і використовувалося при деяких захворюваннях пов’язаних із застоєм рідини в організмі. Яглиця ж використовували для поліпшення травлення, тому що, як і будь-яка клітковина, вона сприяє нормалізації роботи шлунка і кишечника. В лікарських цілях у яглиці використовуються в основному надземні частини рослини. Наприклад, при захворюваннях нирок і сечового міхура роблять настій з пагонів яглиці. Готується він таким чином: береться дві столові ложки подрібнених пагонів яглиці і заливається склянкою окропу, настояти в термосі протягом однієї години. П’ється настій перед їжею по 50 мл При захворюваннях суглобів, наприклад, при подагрі і ревматизмі використовують свіжий сік цієї рослини, яким натирають суглоби. Або готують кашку з листя, пагонів і поміщають її в марлю і прикладають до хворих суглобів. В деяких випадках в лікарських цілях використовують також підземні частини яглиці, тобто кореневища. Добути їх дуже просто, вони дуже багаті і розташовані у верхніх шарах грунту. Наприклад, при захворюванні органів травлення використовують спиртову настойку кореневищ яглиці. Готують її наступним чином. У літрову банку поміщають подрібнені кореневища яглиці, заповнюючи її приблизно на одну третину. Після чого заливають горілкою або 40% спиртом. Банку закривають і ставлять в темне приміщення на 10 – 15 днів. Отриману настойку фільтрують через кілька шарів марлі і п’ють по 20 – 30 крапель за 20 хвилин до їжі. Курс лікування становить близько одного місяця.
Заготівля і зберігання яглиці
Для використання в зимовий період яглиця заздалегідь заготовлюють і сушать. Заготівлю проводять в два етапи. Перший етап – це заготівля надземних частин рослини. Його виробляють в період цвітіння рослини, тобто в червні – липні місяці. Заготовлені пагони сушать спочатку на відкритому повітрі, а потім досушують у спеціальних сушарках при температурі 25 – 30 °C або в духовці при малому нагріванні. Зберігають цю сировину в скляних банках з щільно закритою кришкою. Другий етап – заготівля кореневищ. Його найкраще проводити в той період, коли рослина вже відцвіла (липень – серпень). Кореневища викопуються, ретельно миються, ріжуться на невеликі шматочки і сушаться під навісом на відкритому повітрі. Досушувати їх також можна в духовці або в сушарці. Кореневища найкраще зберігати в дерев’яних скриньках викладених папером. Термін зберігання сировини, як надземних, так і підземного становить один рік.
Застосування яглиці
На Русі яглиця використовувалася і як харчова рослина, причому значення його було досить велике. Існувала навіть така приказка: “дожити б до яглиці”, тобто до перших весняних листочків. Яглиця додавали в супи, щі, окрошки, її гасили з овочами, заготовляли на зиму, квасили як капусту і навіть маринували. Яглиця застосовується і як декоративна рослина. Існують навіть спеціальні ряболисті форми яглиці. Але потрібно пам’ятати про те, що так само, як і звичайна, яглиця ряболиста теж дуже швидко розмножується і заповнює собою все надане їй простір. А ось боротися з цією рослиною буде вже дуже складно. Краще всього в цьому випадку перекопувати ґрунт і видаляти з неї кореневища яглиці. Але це буває можливо далеко не завжди. Тоді для боротьби застосовуються гербіциди. І ще снить – це рослина чудове в тому плані, що при його застосуванні не існує ніяких протипоказань. Ви можете використовувати його в їжу і в лікарських цілях в будь-якій ситуації.