Цінна полівітамінна культура, по площі займає провідне місце серед ягідників. Найбільш широко поширена чорна смородина, хоча по врожайності та регулярність плодоношення поступається іншим культурам. Ягоди її багаті на вітаміни, цукри, кислоти, містять біоактивні сполуки і у великих кількостях вітаміни С і Р. При правильному підборі сортів, високій агротехніці садівники-любителі отримують з куща до 10 кг чорної смородини.
За останні роки підвищився інтерес до білої і червоної смородини. Вони майже щорічно дають високий урожай. Деякі садівники вирощують і такий вид – золота, яку частіше називають золотистою.
Найбільшої шкоди врожаям наносять весняні заморозки, тому боротьбі з ними приділяється велика увага. У багаторічних кущів смородини (чорної, червоної, білої і золотий) різновікові гілки заввишки від одного до двох метрів. У міру старіння їх замінюють пагонами заміщення, які виростають із сплячих бруньок підстави гілок. Форма і розміри кущів залежать від сортових особливостей. Вони бувають стислими, компактними або розлогими. У різних видів продуктивний вік гілок неоднаковий. В залежності від сорту у чорної смородини він становить три – п’ять, у кольоровій і золотий – п’ять – сім років. Більшість сортів чорної смородини основний врожай несуть на трьох – чотирирічних гілках першого та другого порядків розгалужень. У червоної, білої і золотий більш продуктивні трьох – семирічні гілки.
Всі види мають чотири типи плодових гілочок: змішані, плодові, букетні і кольчатки. Змішані довжиною від 15 до 35 см мають квіткові і вегетативні бруньки. У плодових довжиною від 10 до 15 см майже всі бічні бруньки квіткові, а верхівкова може бути цвєткової або вегетативної. Букетні гілочки найбільш типові для червоної і білої смородини. Довжина їх не більше 5 см, де сближенно розташовані квіткові бруньки. Верхівкова може бути і вегетативної. Кольчатки – це плодові освіти довжиною до 3 див. У чорної смородини вони недовговічні (два-три роки), а у кольоровий плодоносять до чотирьох – п’яти років.
Однорічні прикореневі пагони у європейських сортів зазвичай вегетативні, а сибірські при сприятливих умовах можуть мати і плодові бруньки. У чорної і золотий смородини бруньки на пагонах розташовані розріджено і рівномірно, а у червоної і білої зібрані у верхній частині річних приростів. Є два типи нирок: ростові і змішані. Ростові закладаються влітку, з них у подальшому розвиваються сильні пагони. Змішані несуть зачатки вегетативних і генеративних органів з різним ступенем зимостійкості. Серед ростових виділяють сплячі бруньки, які формуються рано навесні біля основи гілок і пробуджуються при обломе, обрізки, старінні куща.
Терміни цвітіння визначаються сортовими особливостями культури (ранні, середні, пізні), початок цвітіння залежить від погодних умов, що склалися у весняний період. Квітки чорної смородини дзвонові, а червоної і білої – ще й чашовидні. У золотий смородини вони більші, золотисто-жовті, зі стійким приємним ароматом. Плодові кисті різні по довжині (від коротких до довгих). Забарвлення, розмір, смак і біохімічний склад ягід залежать від виду, сорту та інших особливостей. Листя п’яти – і трилопатеві, різної величини і відтінку, в золотий вони більш схожі з листям аґрусу. Дозрівання ранніх сортів чорної смородини починається в середніх числах липня, пізньостиглих – в кінці липня – першій декаді серпня.
Основна маса коренів чорної смородини розташовується на глибині до 40 см, а в бік міжрядь – до 1 м. Ріст коренів в зоні достатнього зволоження спостерігається в основному у весняно-літній (травень – червень) та осінній (вересень – жовтень) періоди.
По посухостійкості з усіх смородін виділяється золота. Чорна – менш посухостійка, а червона і біла займають проміжне положення. Більш зимостійкі кущі червоної і білої, ніж чорної. Не поступається останньою і золота.